Це моє?
Розробка з відкритим вихідним кодом та ІВ в епоху ШІ
Історія знайома. Ключовий співробітник залишає вашу компанію, і є занепокоєння, що працівник візьме комерційні таємниці та іншу конфіденційну інформацію, виходячи з дому. Можливо, ви почули, що працівник вважає, що вся робота, яку він виконав від імені компанії під час своєї роботи, справді належить йому, оскільки використовувалося програмне забезпечення з відкритим кодом. Подібні сценарії трапляються постійно, і так, є способи краще захистити вашу компанію від того, що співробітники-шахраї забирають або розкривають конфіденційну інформацію свого колишнього роботодавця.
Але що робити роботодавцю?
На сьогоднішньому робочому місці працівники мають доступ до більшої кількості інформації про компанію, ніж будь-коли раніше, і, як наслідок, працівникам легше піти з конфіденційними даними компанії. Така втрата секрету компанії може згубно вплинути не тільки на саму компанію та її здатність конкурувати на ринку, але й на моральний стан працівників, що залишилися. Отже, як зробити так, щоб працівник пішов з порожніми руками?
Крім того, компанії-розробники програмного забезпечення все більше покладаються на програмне забезпечення з відкритим кодом як на будівельний блок під час розробки загального програмного продукту. Чи використання програмного забезпечення з відкритим вихідним кодом як частини загального програмного продукту компанії призводить до того, що програмний код є вільним для використання будь-ким, а працівник може вільно брати під час звільнення з роботодавця?
Одним із найкращих способів для роботодавця захистити себе від нечесного працівника, який викрадає конфіденційну інформацію, є угода про конфіденційність і винаходи з працівником, яка вимагає від працівника зберігати конфіденційну інформацію про компанію та надає право власності на всю інтелектуальну власність, яку працівник створює під час роботи. працевлаштування на компанію. Хоча багато прав надаються роботодавцю через відносини роботодавець-працівник, компанія може максимізувати свої права на інтелектуальну власність, конкретно вказавши право власності в угоді працівника.
У такій трудовій угоді має бути зазначено, що все, створене працівником для компанії, є власністю компанії. Але що станеться, якщо працівник поєднає загальнодоступну інформацію з інформацією про власну компанію, щоб створити продукт, який є комбінацією обох? Зі збільшенням використання програмного забезпечення з відкритим вихідним кодом часто виникає питання про те, чи може компанія захистити програмне забезпечення, якщо програмне забезпечення з відкритим кодом використовується при розробці пропозиції компанії. Співробітники зазвичай вважають, що оскільки вони використовували загальнодоступне програмне забезпечення з відкритим кодом як частину програмного коду, розробленого для компанії, весь програмний код є відкритим кодом.
Ці працівники неправі!
У той час як використовувані компоненти з відкритим кодом є загальнодоступними та безкоштовними для будь-кого, поєднання компонентів з відкритим кодом із власним програмним кодом, розробленим компанією, створює продукт, який є власністю компанії відповідно до законів про інтелектуальну власність. Іншими словами, лише тому, що ви використовуєте програмне забезпечення з відкритим кодом як частину abroader пакет програмного забезпечення, не робить всю пропозицію незахищеною. Буває зовсім навпаки. Програмний код – у цілому – є конфіденційною інформацією компанії, яка не може бути неправомірно розголошена або забрана працівником під час звільнення. Проте в умовах такої невизначеності періодичні нагадування працівникам про їхні зобов’язання щодо конфіденційності, зокрема про те, що вихідний код (навіть якщо він використовує програмне забезпечення з відкритим кодом) є власністю компанії, важливіші, ніж будь-коли.
Отже, коли працівник, який має доступ до найважливіших комерційних таємниць вашої компанії, повідомляє про це, компанія обов’язково повинна передати працівнику, який звільняється, постійне зобов’язання зберігати конфіденційну інформацію компанії в таємниці. Це можна зробити, нагадавши працівнику під час вихідної співбесіди, а також у подальшому листі про зобов’язання працівника щодо конфіденційності перед компанією. Якщо звільнення є раптовим, гарною стратегією буде лист, у якому буде зазначено та підтверджено зобов’язання працівника зберігати конфіденційність.
Вжиття простих запобіжних заходів, а саме угод про конфіденційність/винахід, періодичне нагадування про зобов’язання щодо конфіденційності та лист-нагадування, коли працівник звільняється, є найкращою практикою, яку всі компанії, особливо компанії, що займаються програмним забезпеченням, чий бізнес може вийти на флеш-пам’ять, мають застосувати до того, як це буде запізно.
Про автора:
Джеффрі Дрейк є універсальним адвокатом, який спеціалізується на широкому спектрі юридичних питань, виступаючи в якості зовнішнього головного юрисконсульта корпорацій і компаній, що розвиваються. Маючи досвід у корпоративних питаннях, інтелектуальній власності, M&A, ліцензуванні тощо, Джеффрі надає комплексну юридичну підтримку. Як провідний судовий адвокат, він ефективно розглядає інтелектуальну власність і комерційні справи по всій країні, вносячи бізнес-ракурс у судові спори. Джефрі Дрейк, який має досвід роботи в галузі машинобудування, має ступінь юриста та ступінь магістра ділового адміністрування, має унікальні позиції як адвоката з питань корпоративної та інтелектуальної власності. Він активно сприяє цій галузі через публікації, курси CLE та виступи, незмінно досягаючи виняткових результатів для своїх клієнтів.
